Обслуговування зовнішньоекономічної зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів малого і середнього бізнесу

При проведенні розрахунків за експортно-імпортними контрактами укра-
їнських підприємств виникає ряд важливих проблем, що можуть суттєво
вплинути на їхню фінансову і господарську діяльність. Серед внутрішніх
слід виділити особливості діючого законодавства України, яке практично пов-
ністю регламентує порядок розрахунків у іноземній валюті і накладає значні
обмеження на здійснення останніх. А серед зовнішніх — ризики, що виникають
при реалізації того чи іншого контракту з іноземним торговим партнером. Серед
банківських послуг, які на сьогодні надає переважна більшість українських
банків і які безпосередньо пов’язані з вирішенням зазначених питань, най-
більшої уваги заслуговують документарні форми розрахунків та стандартні
форми гарантій, що досить часто використовуються у міжнародній торгівлі і
розрахунках.

Звичайно, більшість міжнародних роз-
рахунків проводиться шляхом звичайних
переказів, які найчастіше використовуються у
зовнішньоекономічній діяльності підприємств
України і є порівняно дешевими варіантами
організації таких розрахунків. Проте в певних
випадках кращої альтернативи вирішення
проблеми, пов’язаної чи то з дотриманням
терміну 90 днів на отримання виручки/товару
за експортований/імпортований товар (послу-
ги), чи то з максимальним зменшенням ризиків
роботи за зовнішньоекономічним контрактом,
акредитивам (гарантіям) не знайти.

Для оптимальної організації своїх розра-
хунків необхідно звернути увагу на ризики, що
пов’язані з проведенням торгових операцій з
іноземними партнерами. Основними з них є:

Для експортера:
- дебіторський ризик (неплатоспромож-
ність, небажання платити);
- виробничий ризик (анулювання за-
мовлення, одностороння зміна/модифікація
замовлення);
- політичний ризик (внутрішні обмежен-
ня, що існують чи виникають в країні стосовно
міжнародних розрахунків);
- ризик затримки платежу чи відмова від
оплати у погодженій валюті;
- валютний ризик (девальвація).
Для імпортера:
- дебіторський (нездатність або неба-
жання повернути аванс/завдаток);
- виробничий ризик (невиконання угоди
через технічні/фінансові причини, відмова
від угоди);
- політичний ризик (внутрішні обмежен-
ня, що існують чи виникають в країні стосовно
міжнародних розрахунків);
- ризик затримки платежу за гарантіями
або при поверненні авансу;
- валютний ризик (ревальвація валюти
угоди відносно до валюти імпортера).
Для мінімізації цих ризиків найчастіше
використовуються фінансові (банківські) ін-
струменти, а також страхування. Завдання
підприємства визначити, який варіант (ін-
струмент) у тому чи іншому випадку буде най-
більш надійно забезпечувати мінімум ризику
і, одночасно, буде найбільш дешевим.

У країнах Західної і Центральної Європи
існують декілька страхових компаній, які
спеціалізуються на страхуванні зовнішньо-
економічних операцій своїх клієнтів. Серед
найбільш відомих можна назвати GERMES
(Німеччина), КУКЕ (Польща), EGAP (Че-
хія), МЕНШ (Угорщина) та інші. Процедура
страхування досить проста, а вартість цих
послуг коливається в межах 2-5% від суми,
що страхується, і залежить в основному від
країни, з якою здійснюється операція клієнта.
КУКЕ, наприклад, страхує експортні операції
польських підприємств з Україною під 3% на
термін 1-3 роки. Досить часто такі страхові
компанії мають підтримку з боку держави
і убезпечують своїх клієнтів від можливих
втрат при експорті навіть в країни з високою
політичною чи економічною нестабільністю.
Проте процедура страхування може бути,
порівняно з банківськими інструментами,
значно тривалішою і дорожчою.
Більш гнучкі схеми уникнення згаданих
ризиків можуть бути реалізовані за допомогою
банківських (фінансових) інструментів: акре-
дитивів, гарантій, документарного інкасо.



Відправним моментом при виборі тієї чи
іншої схеми розрахунку є визначення умов
поставки товару, тобто бази поставки згідно
з INCOTERMS 2000 (міжнародний документ,
розроблений МТП в Парижі). Вони чітко ви-
значають зобов’язання продавця і покупця
щодо доставки товару в зазначене місце і
оформлення документів, що супроводжують
товар залежно від тієї чи іншої умови (бази)
поставки. Правильний вибір і узгодження із
своїм торговим партнером бази поставки є
передумовою для укладення вигідного конт-
ракту, оскільки дозволяє точно визначити ре-
альну ціну товару, інші важливі для продавця
і покупця умови та правильно оцінити ризик,
що пов’язаний з його поставкою чи купівлею
(шлях перевезення, транспорт, додаткові
оплати фрахту, мита тощо).

Проаналізувавши ризик поставки, мож-
на остаточно погодити ціну товару, беручи
до уваги зобов’язання щодо оплати пере-
везення, страхування чи інших платежів, а
також враховуючи вартість оформлення і
самих товаросупроводжувальних документів.
Звичайно, при визначенні ціни потрібно домо-
витись і про валюту платежу, щоб правильно
оцінити можливий ризик зміни курсу і можливі
втрати, що з ним пов’язані.

При укладенні контрактів, після визначен-
ня ціни, валюти і форми розрахунку (про це
більш докладніше далі) слід звертати увагу
на таку, на перший погляд, незначну умову,
як поділ банківських комісій між продавцем
і покупцем. Якщо розрахунки здійснюються
шляхом звичайного міжбанківського пере-
казу, вартість цих послуг не є високою, про-
те коли навіть в такому розрахунку задіяні
багато банків-кореспондентів (інколи може
бути і 4-6), вартість такого переказу може
сягнути 60-150 доларів США. Це може стати
неприємною несподіванкою для українського
експортера і викликати, крім того, певні непо-
розуміння з органами, що перевіряють.

Ще дорожче буде коштувати розрахунок
у формі акредитиву. Тут мова може йти про
такі величини, як 0,2 — 0,8% суми контракту.
Не врахувавши таких моментів, можна нара-
зитись на додаткові непередбачені витрати
і, відповідно, не отримати запланованого
доходу від операції.

Проте, з огляду на сказане вище, най-
більшої уваги заслуговує проблема вибору
оптимального інструменту розрахунків. І тут
бажано врахувати наступні рекомендації.

У випадку, коли продавець і покупець до-
бре знають один одного, найкращий (а поряд
з тим найшвидший і найдешевший) варіант
розрахунку — звичайний міжбанківський
переказ. Якщо реквізити продавця подані
правильно, кошти, наприклад, долари США,
повинні надійти протягом 1 — максимум 3
робочих днів. Швидко опрацьовують платежі
банки, які мають доступ до СВІФТу — міжна-
родної комунікаційної системи, що дозволяє
безпечно, швидко і в загальноприйнятому
стандарті передавати повідомлення, дору-
чення, а також швидко їх опрацьовувати. Як
різновид переказу можна розглядати розра-
хунок за допомогою чеків. Але такі розрахун-
ки пов’язані з більшим ризиком (втрата чеку,
його підробка тощо) і відбуваються досить
довго, тому практично не використовуються
(наприклад, інкасо чеку, виставленого на
українську фірму в доларах США (банк-плат-
ник в США), займає в українському банку від
2 тижнів до місяця і більше).

Якщо ж продавець чи покупець не во-
лодіють інформацією про свого торгового
партнера, переказ є досить ризикованою
формою розрахунків: здійснивши передопла-
ту, можна не побачити ні товару, ні грошей.
У випадку, коли продавець відправив товар
ще до отримання коштів, він також повинен
належним чином оцінити ймовірність того,
чи отримає він гроші і чи зможе повернути
товар, коли коштів немає.

Якщо порівнювати з переказами, певну
частину ризиків пов’язаних з міжнародними
розрахунками знімає документарне інкасо1.
Воно зменшує ризики імпортера, і тому його
рекомендують використовувати лише тоді,
коли покупець — добре відома компанія з
хорошою діловою репутацією та іміджем.
Сам розрахунок виглядає наступним чином:
сторони визначають в контракті перелік
товарно-транспортних (експортних) доку-
ментів, необхідних для підтвердження від-
правки товару з відповідними кількісними
і/чи якісними параметрами; експортер від-
правляє товар і готує зазначені в контракті
документи; експортер передає документи
своєму банку і уповноважує його провести
їх інкасо на певних умовах (ці умови зазна-
чаються у інкасовому дорученні клієнта, а
саме — форма оплати документів (платіж
після пред’явлення чи акцепт), дії у випадку
відмови покупця прийняти і оплатити до-
кументи, розподіл банківських комісійних,
платіжні інструкції тощо); банк експортера
відсилає пакет документів з інструкціями
до банку покупця; банк покупця, отримавши
документи, пред’являє їх останньому і, у ви-
падку згоди імпортера на їх оплату, проводить
розрахунок (див. Cхему №1).

Якщо ж покупець з якихось причин відмов-
ляє в прийнятті документів, банк, що інкасує,
повідомляє про це банк експортера та очікує
наступних інструкцій стосовно цих документів.
Банк покупця не має права здійснювати опла-
ту документів без згоди свого клієнта і виконує
тут лише роль своєрідного посередника.
Отже, як видно зі схеми, існує значний
ризик того, що товар може бути отриманий
покупцем, проте ним не оплачений. У цьому
випадку важливим є такий підбір документів
в інкасовому дорученні, який унеможливить
отримання товару без володіння цими
документами. Досить часто інкасо вико-
ристовують у випадках, коли перевезення
відбувається морським транспортом і серед
документів фігурує повний комплект мор-
ських коносаментів. Морський коносамент є
унікальним документом, який дозволяє лише
його власнику отримати товар у перевізника.



Тому, відповідно, якщо покупець не оплатить
інкасо, він не отримає товар і, в гіршому ви-
падку, продавець заплатить додаткові кошти
за перевезення свого товару назад, але не
втратить його взагалі.

Всі питання, у тому числі спірні, що ви-
никають в стосунках між банками і сторонами
торгового контракту при проведенні розрахун-
ків у формі документарного інкасо в більшості
випадків чітко регламентуються міжнародними
Уніфікованими правилами щодо інкасо, підго-
товленими Міжнародною Торговою Палатою в
Парижі (публікація № 522, редакція 1995 року).
Ці Правила чітко визначають повноваження і
межі відповідальності всіх учасників розрахун-
ку, чим створюють однозначне правове поле
для його проведення. Проте документарне
інкасо не знімає багатьох ризиків проведення
міжнародної торгової операції, тому в роз-
рахунках між українськими та іноземними
партнерами використовується вкрай рідко.
Найбільш безпечним, з точки зору між-
народних розрахунків звичайно ж є акре-
дитив.

Переважна більшість міжнародних
розрахунків з акредитиву здійснюються від-
повідно до положень Уніфікованих правил
та звичаїв для документарних акредитивів
(публікація Міжнародної Торгової Палати
№ 500, ревізія 1993 року). Це аналогічний
попередньому документ, який чітко регла-
ментує сам розрахунок, відповідальність і
права сторін, його учасників, вимоги до до-
кументів тощо. Беручи до уваги те, що кожна
країна може мати своє унікальне правове
поле, що регламентує ту чи іншу сторону
фінансових взаємовідносин, існування за-
гальноприйнятих правил є вкрай необхідним
для проведення безпечного розрахунку. До
речі, на основі згаданих Уніфікованих пра-
вил Національний банк України розробив і
затвердив окремою постановою за № 514
від 03 грудня 2003 року Положення про по-
рядок здійснення уповноваженими банками
операцій за документарними акредитивами
в розрахунках за зовнішньоекономічними
операціями, з яким доцільно ознайомитись
перед укладенням імпортного чи експортного
контракту, що передбачає акредитивну фор-
му розрахунків.

Акредитив — це розрахунковий або гро-
шовий документ, який містить зобов’язання
банку виплатити бенефіціару (як правило,
продавцю) визначену суму, якщо останній
пред’явить у відповідні терміни передбачені
акредитивом документи (типову схему роз-
рахунку подано нижче). За більш точним
визначенням Міжнародної Торгової Палати
акредитив означає будь-яку угоду, як би вона
не була названа або позначена, згідно з якою
банк (банк-емітент), діючи на прохання і на
підставі інструкції клієнта (заявника) або від
свого імені:

(І) повинен провести платіж третій особі
(бенефіціару) або його наказу, або акцепту-
вати і сплатити переказні векселі (тратти),
виставлені бенефіціаром, або
(II) уповноважує інший банк провести
такий платіж або акцептувати і сплатити
переказні векселі (тратти), або
(III) уповноважує інший банк негоціювати
проти передбачених документів при до-
триманні строків та умов акредитиву (див.
Схему № 2).

Зазвичай, така форма розрахунків вико-
ристовується тоді, коли продавець і покупець
мало знають один одного і хочуть зменшити
ризик розрахунку/поставки з метою уникнен-
ня фінансово-матеріальних втрат. Акредитив
— це дуже гнучкий інструмент, який в комп-
лексі може зменшувати валютні, політичні
та інші ризики міжнародної торгової операції
як для продавця, так і для покупця. Рішення
платити чи ні за акредитивом приймає третя
незацікавлена сторона (банк) на основі
об’єктивного аналізу поданих експортером
товарно-транспортних та інших документів на
предмет відповідності їх умовам і термінам,
зазначеним в умовах акредитиву. Зрозуміло,
що ця третя сторона повинна бути солідною,
компетентною і фінансово стабільною устано-
вою, з відповідним (міжнародним) рейтингом
та позитивним іміджем, щоб неупереджено
виконати своє зобов’язання.

Для виставлення акредитиву імпортер
повинен надати банку-емітенту відповідне
забезпечення. Якщо в якості забезпечення
надаються грошові кошти імпортера, такий
акредитив вважається покритим і має харак-
тер звичайної розрахункової операції. Якщо
ж в забезпечення надаються інші активи ім-
портера (майно), акредитив вважається непо-
критим і, крім розрахункової функції, операція
набуває ще й кредитного характеру.
Для продавця акредитив вважається
експортним, для покупця — імпортним. Крім
того, існує поділ акредитивів на:
- відкличні та невідкличні. Відкличний
акредитив може бути в будь-який момент
змінений або анульований (відкликаний)
банком-емітентом за дорученням свого
клієнта — імпортера без додаткової на це
згоди експортера. Невідкличний акредитив
не може бути анульований чи змінений до
завершення терміну його дії без попередньої
згоди бенефіціара (експортера);
- підтверджені та непідтверджені.
Підтверджений акредитив — це акредитив,
за яким банк-емітент доручає іншому банку
взяти безпосередню участь в акредитивній
операції шляхом надання бенефіціару
власного зобов’язання, аналогічного зо-
бов’язанням банка-емітента. Якщо акредитив
непідтверджений, бенефіціар отримує зо-
бов’язання лише банку-емітента. Акредитив
може виконуватись шляхом платежу після
пред’явлення відповідних документів (не-
гайно), відстроченого платежу (на визначену
в умовах дату, наприклад, на 30-й день після
відвантаження), акцепту (замість зарахуван-
ня коштів банк-емітент чи підтверджуючий
банк акцептує вексель) та негоціації (викуп
негоціюючим банком тратт, виставлених на
банк-емітент чи підтверджуючий банк).
Акредитиви можуть бути також:
Трансферабельними (переказними).
Це акредитив, що дає змогу бенефіціару (як
правило, торговому посереднику) перевести
своє право на отримання коштів за ним на
безпосереднього виробника чи постачаль-
ника за умови подання останнім передбаче-
них акредитивом документів. Це дозволяє
посереднику провести торгову операцію з
мінімальним використанням як своїх, так і
кредитних коштів.
З «червоним застереженням» («Red
clause»). За таким акредитивом авізуючий
чи підтверджуючий банк, діючи згідно з отри-
маними через банк-емітент повноваженнями
від імпортера, має право надати експортеру
аванс в обмін на письмове зобов’язання
останнього представити згодом передбачені
акредитивом документи.
Револьверними. Сума такого акреди-
тиву знову повністю відновлюється після
здійснення оплати пред’явлених бенефіці-
аром документів. Револьверні акредитиви
використовуються для регулювання заплано-
ваних періодичних відвантажень товару про-
тягом певного тривалого періоду без видачі
кожен раз нового акредитиву чи внесення
систематичних змін до діючого. Револьверні
акредитиви поділяються на кумулятивні (не-
використана сума акредитиву додається до
суми наступного відновленого акредитиву
— револьву) чи некумулятивні (невикористана
сума анулюється і не враховується в наступ-
ному револьві).
Резервними (Stand-By Letter of Credit).
Акредитив, за своєю суттю, аналогічний
банківській гарантії. Документи на оплату за
таким акредитивом, на відміну від звичайно-
го, подаються бенефіціаром лише у випадку,
коли заявник не виконав своїх зобов’язань
(фінансових, щодо поставки товару, вико-
нанню контракту та іншого) у відношенні до
бенефіціара. Через резервні акредитиви мо-
жуть гарантуватися, наприклад, виплати за
векселями, погашення банківських кредитів,
оплата товарних поставок, сама поставка
товарів за контрактом тощо.
Компенсаційними (Back-to-back Letter
of Credit). Це акредитив, який виставляєть-
ся банком бенефіціара (посередника) на
основі вже діючого акредитиву, відкритого
на користь останнього. Такий акредитив
використовується для розрахунків посеред-
ника з безпосередніми постачальниками чи
виробниками товару і дозволяє, як і трансфе-
рабельний акредитив, провести торгову опе-
рацію практично без використання грошових
як своїх, так і кредитних коштів.
Акредитив може виступати не лише
інструментом розрахунку, а й паралельно ви-
конувати кредитну функцію. Так, зобов’язання
банку покупця здійснити платіж за акредити-
вом полегшує експортерові одержання від
свого банку кредиту, наприклад, на виробни-
цтво товару, що згодом буде експортованим.
За певних обставин акредитив може бути
для банку імпортера також підставою для
надання кредиту, наприклад, тоді, коли банк
при здійсненні акредитивної операції очікує,
що матиме у своєму розпорядженні докумен-
ти, які засвідчують власність на товар, який
купується в його рамках.






З іншого боку, зазначаючи в умовах акре-
дитиву, що оплата здійснюється шляхом від-
строчки платежу, покупець отримує товарний
кредит, вартість якого для української фірми
покупця може бути значно нижчою за вартість
звичайного кредиту, отриманого в українсько-
му банку. Так, кредит, наприклад, у доларах
США можна отримати в банку орієнтовно
під 12-14% річних, а вартість акредитиву з
відстроченим платежем в деяких банках
становить 4-6% річних (підтвердженого, на-
приклад, іноземним банком — 8%). Беручи до
уваги навіть те, що такий акредитив може бути
дисконтований банком експортера під певний
відсоток (3-5%) ще до закінчення терміну
відстроченого платежу, і продавець отримає
кошти одразу після подання документів в
банк, в загальному така схема кредитування
виявиться все ж дешевшою для української
сторони, ніж звичайний кредит, а поряд з тим,
що не менш важливо, і безпечнішою. Інший фі-
нансовий інструмент, але вже для забезпечен-
ня виконання зобов’язань щодо міжнародних
контрактів, який останнім часом досить часто
почав використовуватись українськими під-
приємствами, — це банківські гарантії.
Банківська гарантія — це письмове і,
переважно, безвідкличне зобов’язання банку-
гаранта, прийняте стосовно якоїсь особи (бе-
нефіціара) за дорученням іншої особи (прин-
ципала), у забезпечення виконання останнім
своїх зобов’язань перед бенефіціаром.
Змістом зобов’язання за гарантією завжди є
виконання певного договору чи контракту з
тією чи іншою стороною. Банк-гарант повинен
здійснити платіж за гарантією на першу ви-
могу бенефіціара, і він може і буде перевіряти
лише, чи правильно подана згадана вимога,
тобто чи дотримані бенефіціаром формальні
умови, зазначені в тексті гарантії. Банк-гарант
не є зобов’язаний перевіряти (якщо це не
зазначено в умовах самої гарантії) факт не-
виконання бенефіціаром своїх зобов’язань
перед принципалом, чи навпаки.
Банківська гарантія забезпечує виконан-
ня принципалом своїх зобов’язань на основі
трьох понять:
1. Легітимація. Банківська гарантія є свід-
ченням спроможності принципала виконати
свої зобов’язання. Беручи на себе безвідклич-
не зобов’язання здійснити платіж за вимогою,
банк зробить це лише у тому випадку, коли
ретельно перевірить репутацію свого клієнта
з технічного і економічного боку.

2. Мотивація. Для принципала існує за-
гроза втрати гарантійної суми в разі невико-
нання договору чи контракту, що є для нього
додатковим сильним стимулом самостійно
виконати взяті ним зобов’язання, навіть якщо
інтерес його до даної операції слабшає.

3. Компенсація. Якщо принципал по-
рушує свої зобов’язання за договором чи
контрактом, бенефіціар вправі вимагати ви-
плати гарантійної суми. Цим самим він може
цілком або частково компенсувати можливі
фінансові втрати від порушення договору
чи контракту.

Для підприємств, які займаються між-
народною діяльністю та торгівлею (консиг-
наційні та лізінгові контракти, гарантування
інвестицій, кредитування тощо), часто
оформлення гарантії є більш вигідним, ніж
кредит, оскільки комісійні за користування га-
рантією нижчі, ніж плата за кредитні ресурси.
Гарантія, зазвичай, знімає певний один вид
ризику проведення зовнішньоекономічної
операції, і діє більш вузько порівняно з акре-
дитивом.

Гарантії поділяють на прямі та непрямі.
Пряма гарантія видається безпосередньо
банком на користь партнера свого клієнта.
Непряма гарантія видається закордонним
банком-кореспондентом на прохання банку-
апліката (див. Схему № 3).

Існують наступні, найбільш поширені,
види гарантій:
- гарантія платежу (Payment guarantee)
Це зобов’язання банку провести на вимо-
гу бенефіціара оплату певної суми у випадку,
коли його торговий партнер, він же клієнт бан-
ку, заявник, вчасно не виконає своїх, передба-
чених контрактом, зобов’язань щодо оплати.
Така гарантія дозволяє отримати товарний
кредит, забезпечити вчасність розрахунків
за лізинговими та консигнаційними угодами,
уникнути обмеження 90 днів на надходження
товару за імпортним контрактом тощо.
- гарантія повернення авансового пла-
тежу (advance payment guarantee)

Це зобов’язання банку повернути аван-
совий платіж, зроблений бенефіціаром на
користь клієнта банку, якщо останній не вико-
нає своїх зобов’язань за контрактом в рамках
якого цей платіж було виконано. Може бути
використана українським експортером для
отримання дешевого кредиту (авансування)
від свого іноземного партнера.

- гарантія виконання (performance bond)
Це зобов’язання банку відшкодувати
бенефіціару збитки, які виникли в результаті
невиконання клієнтом банку, передбачених
контрактом робіт/послуг (будівництво, монтаж
обладнання тощо). Як правило, сума такої
гарантії становить 10% від суми контракту.
зовнішньоекономічної діяльності...
виконати взяті ним зобов’язання, навіть якщо
інтерес його до даної операції слабшає.

3. Компенсація. Якщо принципал по-
рушує свої зобов’язання за договором чи
контрактом, бенефіціар вправі вимагати ви-
плати гарантійної суми. Цим самим він може
цілком або частково компенсувати можливі
фінансові втрати від порушення договору
чи контракту.

Для підприємств, які займаються між-
народною діяльністю та торгівлею (консиг-
наційні та лізінгові контракти, гарантування
інвестицій, кредитування тощо), часто
оформлення гарантії є більш вигідним, ніж
кредит, оскільки комісійні за користування га-
рантією нижчі, ніж плата за кредитні ресурси.
Гарантія, зазвичай, знімає певний один вид
ризику проведення зовнішньоекономічної
операції, і діє більш вузько порівняно з акре-
дитивом.

Гарантії поділяють на прямі та непрямі.
Пряма гарантія видається безпосередньо
банком на користь партнера свого клієнта.
Непряма гарантія видається закордонним
банком-кореспондентом на прохання банку-
апліката (див. Схему № 3).

Існують наступні, найбільш поширені,
види гарантій:
- гарантія платежу (Payment guarantee)
Це зобов’язання банку провести на вимо-
гу бенефіціара оплату певної суми у випадку,
коли його торговий партнер, він же клієнт бан-
ку, заявник, вчасно не виконає своїх, передба-
чених контрактом, зобов’язань щодо оплати.
Така гарантія дозволяє отримати товарний
кредит, забезпечити вчасність розрахунків
за лізинговими та консигнаційними угодами,
уникнути обмеження 90 днів на надходження
товару за імпортним контрактом тощо.

- гарантія повернення авансового пла-
тежу (advance payment guarantee)
Це зобов’язання банку повернути аван-
совий платіж, зроблений бенефіціаром на
користь клієнта банку, якщо останній не вико-
нає своїх зобов’язань за контрактом в рамках
якого цей платіж було виконано. Може бути
використана українським експортером для
отримання дешевого кредиту (авансування)
від свого іноземного партнера.

- гарантія виконання (performance bond)
Це зобов’язання банку відшкодувати
бенефіціару збитки, які виникли в результаті
невиконання клієнтом банку, передбачених
контрактом робіт/послуг (будівництво, монтаж
обладнання тощо). Як правило, сума такої
гарантії становить 10% від суми контракту.
зовнішньоекономічної діяльності...

- тендерна гарантія (bid guarantee)
Подається підприємствами разом з тен-
дерною документацією для участі у конкурсі
(тендері), що проводить замовник робіт, як
правило, велика компанія чи державна
установа. Використовується для страхування
замовника від збитків, що можуть виникнути
внаслідок того, що під час тендера його
учасники анулюють свою пропозицію, або
переможець тендера не підпише відповід-
ного контракту із замовником чи не надасть
гарантій виконання останнього. Сума гарантії
становить 1-5% від суми.

- гарантія повернення кредиту (facility
guarantee)
Така гарантія видається банком на ко-
ристь банку-кореспондента і є для останнього
забезпеченням під кредит, що буде наданий
експортеру для виконання ним зобов’язань
за контрактом. Гарантія видається банком
імпортера за дорученням останнього. Така
гарантія дозволяє отримати кредит у тому
випадку, коли позичальник не має достатнього
забезпечення для отримання такого кредиту.

Наостанок слід ще раз звернути увагу на
ті основні переваги використання докумен-
тарних схем здійснення експортно-імпортних
операцій порівняно зі звичайним кредитуван-
ням і розрахунками:
— зменшення ризику зовнішньоекономіч-
ної операції (акредитив значно безпечніший
за звичайну передоплату);
— дешевша вартість кредитування
(середня ставка за валютними кредитами
— 13-14% річних, середня ставка за під-
твердженням акредитиву (видачі гарантії)
іноземним банком — 8% річних);
— можливість комбінованого креди-
тування імпортних операцій клієнтів у
випадку, коли предметом контракту є по-
ставка і монтування обладнання, консиг-
нація, лізинг тощо (спочатку відкривається
акредитив/гарантія, а реальні платежі за
ним йдуть з відтермінуванням (90 — 120
— 150 — 180 — 360 днів від дати відкриття
акредитиву чи гарантії). Середня вартість
такого кредитування у доларах США може
становити 10-12% річних.


Андрій ТИМЧИШИН, додаток №2 до журналу Наше Кредо